Значні правочини та правочини із заінтересованістю

Поняття значних правочинів і правочинів, щодо вчинення яких є заінтересованість (правочини із заінтересованістю), – з’явилися в українському законодавстві не так давно. Для товариств з обмеженою відповідальністю взагалі ці поняття законодавчо закріпили лише з 2018 року. Для акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю законодавство по-різному визначає поняття значних правочинів і правочинів із заінтересованістю.

Вид товариства має значення

Так, п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України “Про акціонерні товариства” (далі – Закон) визначено, що значний правочин – правочин (крім правочину з розміщення товариством власних акцій), учинений акціонерним товариством, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства за даними останньої річної фінансової звітності. Водночас Законом України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” визначено, що статутом товариства може бути встановлено особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини). Крім того, визначено, що рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, ухвалюють лише загальні збори учасників.

З огляду на наведені визначення стає зрозуміло, що, вчиняючи правочини з різними видами підприємств, треба контролювати різні показники їхньої діяльності.

Укладаючи правочин з акціонерним товариством, більшість контрагентів вже звикли до порядку погодження правочину. Крім того, Закон дозволяє надавати попередню згоду на вчинення значного правочину. Усім нашим клієнтам ми вносимо до порядку денного річних загальних зборів акціонерів питання про попереднє надання згоди на вчинення значних правочинів як обов’язкове. Також Законом передбачено наявність повноважень наглядової ради на прийняття рішення про надання згоди на вчинення значного правочину, вартість якого не перевищує 25 % вартості активів такого товариства за попередній рік.

До речі, з 2018 року в деяких випадках наглядова рада може бути наділена повноваженнями на надання згоди на вчинення будь-яких значних правочинів. Особливістю діяльності акціонерного товариства є те, що розкриття річної звітності є обов’язком такого товариства, тому всі контрагенти можуть знати про розмір активів.

У товариствах з обмеженою відповідальністю інші проблеми.

  • По-перше, прив’язка вартості правочину відбувається до вартості чистих активів, а не всіх активів.
  • По-друге, урахуванню підлягають чисті активи за попередній квартал, а не рік.
  • По-третє, щодо правочинів, вартість яких перевищує 50 % вартості чистих активів, немає можливості прийняти рішення інший орган.
  • По- четверте, немає публічної звітності товариства, а тому отримати інформацію про розмір чистих активів іноді стає проблемою.
  • По-п’яте, законодавчо не врегульовано можливість отримання попередньої згоди на вчинення значних правочинів.

За 9 місяців із моменту набрання чинності Законом України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” найболючішими питаннями якраз стали питання щодо значних правочинів і що робити товариству, коли чистих активів не вистачає або вони взагалі від’ємні?

Правочини із заінтересованістю теж по-різному врегульовані для товариства з обмеженою відповідальністю та для акціонерного товариства.

Так, ст. 71 Закону України “Про акціонерні товариства” визначено, що рішення про надання згоди на вчинення правочину із заінтересованістю ухвалює відповідний орган акціонерного товариства згідно з цією статтею, якщо ринкова вартість майна або послуг чи сума коштів, що є предметом правочину із заінтересованістю, перевищує 1 відсоток вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства. Тобто визначено мінімальний поріг вартості правочину, за умови досягнення якого правочин взагалі може бути правочином із заінтересованістю. Крім того, у цій статті визначено перелік осіб, які можуть бути заінтересовані в учиненні такого правочину, а також критерії заінтересованості. І лише, коли правочин перевищує мінімальний поріг в 1 % від вартості активів за попередній рік, коли є особа, заінтересована в учиненні правочину, та коли є критерій заінтересованості такої особи – тоді його можна вважати правочином із заінтересованістю та йому потребується особливий порядок надання згоди на вчинення.

На відміну від акціонерного товариства, у Законі України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” надано інше (як на мене, простіше) визначення правочину із заінтересованістю, а саме: правочин є правочином, щодо якого є заінтересованість, якщо його укладає товариство з будь-ким із таких осіб:

  • 1) посадовою особою товариства або її афілійованою особою;
  • 2) учасником, який одноосібно або спільно з афілійованими особами володіє часткою, що становить 20 відсотків статутного капіталу товариства, або його афілійованими особами;
  • 3) юридичною особою, у якій будь-яка з осіб, передбачених пунктами 1 і 2, є членом органу товариства;
  • 4) іншою особою, визначеною статутом товариства.

Законодавчо не встановлено мінімального вартісного порогу для правочину із заінтересованістю, немає й необхідності з’ясовувати критерії заінтересованості особи.

Єдине, що заспокоює – якщо учасники товариства не дійшли згоди про встановлення в статуті порядку погодження правочинів із заінтересованістю, правила ст. 45 застосуванню не підлягають.

На сьогодні під час розроблення індивідуального статуту ми лише в одного клієнта визначали порядок погодження правочинів із заінтересованістю. У решті випадків клієнти ще не відчули необхідність такого врегулювання або недостатньо кількості голосів для внесення цих пунктів до статуту, адже для цього потрібне “одностайне” рішення всіх учасників товариства.

Подальше схвалення правочину

Законом України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” (ст. 46) і Законом України “Про акціонерні товариства” (ст. 72) однаково визначено наслідки порушення порядку надання згоди на вчинення значного правочину та/або правочину із заінтересованістю, а також можливість подальшого схвалення таких правочинів. Так, значний правочин, правочин із заінтересованістю, учинений із порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права й обов’язки товариства лише в разі подальшого схвалення правочину товариством у порядку, установленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення. Подальше схвалення правочину товариством у порядку, установленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права й обов’язки товариства з моменту вчинення цього правочину.

Такі самі положення є в цивільному законодавстві, а саме ст. 241 Цивільного кодексу України: правочин, учинений представником із перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права й обов’язки особи, яку він представляє, лише в разі наступного схвалення правочину цією особою.

Правочин вважають схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, учинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює та припиняє цивільні права й обов’язки з моменту вчинення цього правочину.

Крім того, ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені, зобов’язані діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно й розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Наслідки порушення порядку надання згоди

На сьогодні немає жодної практики Верховного Суду щодо порушення порядку надання згоди на вчинення значних правочинів та/або правочинів із заінтересованістю в товариствах з обмеженою відповідальністю. Звісно, це пов’язано із замалим строком із моменту запровадження норм законодавства.

Проте є чимала практика як Вищого господарського суду України, так і Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в справах щодо порушень порядку надання згоди на вчинення значних правочинів і правочинів із заінтересованістю в акціонерних товариствах.

Вважаю, що є дві основні групи ризиків щодо порушення порядку надання згоди на вчинення значних правочинів і правочинів із заінтересованістю:

  • 1) корпоративні;
  • 2) податкові.

Корпоративні ризики найбільші. Це найбільша категорія справ про визнання правочинів недійсними через перевищення повноважень органами чи посадовими особами товариства. Передусім, можливими є спори за позовом акціонерів (учасників). Цивільним кодексом України (далі – ЦК) передбачено підстави для визнання правочинів недійсними. Одна з основних підстав (ч. 2 ст. 203 ЦК) – недодержання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог необхідного обсягу цивільної дієздатності. Тобто перевищення повноважень.

Судова практика

Так, постановами КГС ВС у справах No 913/399/15 і No 908/4550/15 визначено, що обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою й укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Саме це є найбільшою проблемою в процесі доказування в справах про визнання недійсними правочинів, учинених із перевищенням повноважень. Згідно із судовою практикою КГС ВС (постанова в справі No 927/976/17) висловлено правову позицію, що якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони цього договору з таким статутом (іншим документом) у частині, що стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Також особливістю доказування в справах про визнання недійсними правочинів, учинених із перевищенням повноважень, є наявність\відсутність подальшого схвалення правочину діями (бездіяльністю) товариства – конклюдентні дії. Так у постанові Верховного Суду України у справі No922/796/15 сформульовано таку правову позицію: згідно з ч. 4 ст. 70 Закону України “Про акціонерні товариства” вимоги до порядку вчинення значного правочину, передбачені цією статтею, належить застосовувати як додаткові до інших вимог щодо порядку вчинення певних правочинів, передбачених законом або статутом акціонерного товариства.

Оскільки генеральний директор мав повноваження на укладення договорів і угод від імені цього товариства (зокрема, й оспорюваного договору), але не дотримався додаткових вимог до порядку вчинення значного правочину, то цей правочин треба вважати вчиненим ним із перевищенням обсягу повноважень на здійснення правочину.

Відповідно до ст. 241 ЦК правочин, учинений представником із перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права й обов’язки особи, яку він представляє, лише в разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин є схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, учинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює та припиняє цивільні права й обов’язки з моменту вчинення цього правочину.

З аналізу змісту ч. 1 ст. 241 ЦК випливає, що законодавець не ставить схвалення правочину в обов’язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, адже підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання. Оскільки товариство впродовж тривалого часу вчиняло дії, спрямовані на виконання оспорюваного договору, зокрема підписало додаткові угоди й специфікації на постачання товару, приймало відвантажений товар, здійснювало часткову оплату його вартості, такий правочин є схваленим. Отже, сама собою відсутність у генерального директора товариства повноважень на укладення від імені товариства спірного договору не створює підстави для визнання цього договору недійсним, оскільки за фактичними обставинами справи договір було не тільки прийнято до виконання, а й значною мірою виконано.

Дещо іншої правової позиції дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду: конклюдентні дії мають бути саме від належного органу товариства.

Тобто не може директор, який діяв із перевищенням повноважень під час учинення правочину, своїми подальшими діями схвалювати такий правочин. Це має бути орган, до компетенція якого належать повноваження на надання згоди на вчинення такого правочину.

Крім того, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в справах про визнання недійсними правочинів із заінтересованістю виходить із позиції, що в таких правочинах третя особа (ураховуючи, що вона заінтересована в учиненні правочину) однозначно знала чи могла знати про наявні обмеження повноважень особи, яка діяла від імені товариства. Касаційний господарський суд у постанові в справі No 916/2872/16 сформулював таку правову позицію: ПрАТ не дотрималося порядку узгодження наглядовою радою акціонерного товариства укладення цього правочину відповідно до вимог ст. 71 Закону України “Про акціонерні товариства”, через що спірний договір укладено з порушенням положень указаної норми Закону.

Крім того, спірний договір зі сторони ТОВ підписала фізична особа, яку загальні збори акціонерів обрали членом наглядової ради ПрАТ. Те, що немає доказів про повідомлення останньою наглядової ради щодо наявності ознак заінтересованості в укладенні спірного договору чи про припинення повноважень цієї особи в наглядовій раді товариства в термін до укладення спірного договору, також підтверджує, що цей договір укладено з порушенням вимог Закону України “Про акціонерні товариства”. Указане є підставою для визнання правочину відповідно до наведених вище норм закону (ст. ст. 203, 215 ЦК, ст. 72 Закону України “Про акціонерні товариства”) недійсним. Спірний правочин порушив інтереси позивача як акціонера, оскільки вартість його акцій залежить від розміру активів товариства, які останнє внаслідок оспорюваного правочину неправомірно відчужило.

Отже, найбільшим наслідком порушення порядку надання згоди на вчинення значного правочини або правочину із заінтересованістю є визнання цього правочину недійсним.

Визнання правочину недійсним має свої наслідки.

  • По-перше, правочин недійсний із моменту його вчинення, а не з моменту визнання його недійсним.
  • По-друге, відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
  • По-третє, відповідно до ч. 2 ст. 216 ЦК, якщо у зв’язку з учиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків і моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

За нашою судовою практикою, визнання правочину недійсним призвело до повернення у власність товариства незаконно виведеного майна.

Також судова практика має випадки, коли визнавали недійсними кредитні договори з підстав перевищення повноважень посадових осіб. Це призводило до потреби достроково повернути великі суми отриманих і вже витрачених коштів.

Окрема категорія справ – відшкодування збитків товариства посадовими особами, які діяли з перевищенням повноважень. Але це вже інша тема.

Загалом, запровадження поняття значного правочину та правочину із заінтересованістю є неабияким проривом у питанні захисту прав власників компаній, особливо міноритарних.

Найчастіше належне надання згоди на вчинення значного правочину або правочину із заінтересованістю коштує значно менше, ніж наслідки порушення порядку надання згоди на їх вчинення…


Опубліковано у виданні “ЮРИСТ&ЗАКОН”,№10 від 14.03.2019р. – стаття
© ТОВ “ІАЦ “ЛІГА”, ТОВ “ЛІГА ЗАКОН”, 2019 

Напишіть відгук